Срібнозілля

белой сирени  я избегаю с тех пор как ты уехал невыносимо мне и минуточку там где ею пахнет но с каждым годом словно нарочно вокруг резче сильнее белой сиренью пахнет чего ни коснусь где ни останусь хоть на единственный миг

Лящить крилата ранішня луна в передчутті небаченої днини. У храмині всередині зерна від цвірінчання набухають стіни. І мружиться на засклений балкон цинічний білозубий Рубікон, І тягне оксамитовий бурдон попід вікном прив’язана машина. А в задзеркаллі, біля корабля Парує нецілована земля. У чебреці закинутий шолом, А рукавиця, хата мурашина, Тонесеньке притримує гілля.

просторова зорекриниця декламує бінарний віршик сподівайся тобі насниться каламутно дедалі гірше як над перегорілим гаєм помаранчеве небо сяє і червона тріпоче тиша самовільна твоя в’язниця усередині дещо більша