Біля п’янкої межі
Біля п’янкої межі, біля п’янкої межі Тепло, вже тепло мені, літепліше на душі. А хуртовина мете, а тополиння бреде, І закосичена смерть треться мені до грудей. В неї вуста крижані, очі – болотні вогні. Тепло вже, тепло, кажу, не посміхайся мені. Хай налітає згори білий заметистий рій, Чуєш, я іншу люблю, руки свої забери! Впало на синяве дно висріблене стремено, Зранює груди, але тепло мені все одно. Довге неспання нічне, та чатовий не засне, В серці пильнує вогонь, і порятує мене. Грім! пелену розпластав, скреснув засніжений став. Тепло, як тепло мені!.. Вже буревій перестав. Крізь небуття снігове хтось долиною пливе, Трепетне світло несе, і розуміння нове.