Біля п’янкої межі

Біля п’янкої межі, біля п’янкої межі
Тепло, вже тепло мені, літепліше на душі.
А хуртовина мете, а тополиння бреде,
І закосичена смерть треться мені до грудей.

В неї вуста крижані, очі – болотні вогні.
Тепло вже, тепло, кажу, не посміхайся мені.
Хай налітає згори білий заметистий рій,
Чуєш, я іншу люблю, руки свої забери!

Впало на синяве дно висріблене стремено,
Зранює груди, але тепло мені все одно.
Довге неспання нічне, та чатовий не засне,
В серці пильнує вогонь, і порятує мене.

Грім! пелену розпластав, скреснув засніжений став.
Тепло, як тепло мені!.. Вже буревій перестав.
Крізь небуття снігове хтось долиною пливе,
Трепетне світло несе, і розуміння нове.