Одіссей
Ріжуть мотузки зап’ястя, гасає трирема. Шторм і волання уляжуться, мабуть, нескоро. Ти там іще не захрипла, іржава сирено, Пасербице Ахелоєва, квола потворо? Тільки горлянку і маєш та здиблені коси. Божечку, дай мені сили не вторити співу! Кажуть, ота, що у неї оманливий голос, Має смердючу, зубату, ще й жадібну піхву. Догори черевом риба, ламаються снасті. Хтозна-скількох загубили оті твої бздури. Тільки не нас, ми вже навчені, хай тобі трясця, Вже розказали мені, що боїшся бандури. Радив оракул, що треба свяченого воску Та ремінців. І найперше – триматися купи, Бо як почуєш, то смалець розтопиться в мозку, Хто ти, і де ти й навіщо – все стане до дупи. Шпарить Орфей «козачка», тільки приструнки «дзінь-дзінь», Хлопці веслують, віск тане, обкапує груди. Цур тобі, пек тобі, чуєш, не візьмеш за безцінь! Вітчим твій – той воду лив, ти же лляєш отруту, Та все одно не доступишся, чудисько древнє, Мокрих тобі канчуків, не козацького вуса.