Срібнозілля

І листок останній прилетів на килимок візьму в долоні перед світанням шовкоткані рукави важкі й солоні як швидко від гірської талої води у цім краю далекім біліють скроні ІІ Вітер з віконця прошепотів “Єдина!” Бреше, звичайно. Лінь зачинити, хай повіває з лісу духом живиці. Дихає тихим щастям сон світанковий. Никне в глухому кутку тінь горбоноса. ІІІ сонце сідає коник сюрчить у траві запах полину цієї ночі де я подінуся де тая долина де тая балка глуха де джерелечко біля якого цвіте чорнобилина ІV нам оповідай про глибочезні сніги сяйва полярні про спів чудовий демонів і шаманів в сірих кухлянках верхні згадай і нижні всесвіти ближні хочемо відшукати Ворона тропи V я не ховаюсь від пересічних очей хай споглядають я вибираю що можна бачити їм чого не можна тільки шукаю й досі очі невинні що наказали б мені чого захочуть 31.12.2010

Стужавіти, немов еритроцит, Судинами оскаженілих вулиць Тягнути, пересилюючи снулість, Скаламутнілу крапельку роси. Зміняти долю на дорожній знак, Садибу на прилавочок торговий. Це місто занедужало на рак, Весь час жадає молодої крові. Холодне світло в електрозаграв. Так, ти не знав. Ти, далебі, не знав, Що вірити чортяці не годиться. Заледве сяє в місті Зоряниця, І припахає ржею та гниллям. Тобі, з твоїм каліченим ім’ям Лишається дубіти в переході, Сидіти у Вконтакті на роботі Та снити, як у дальньому селі Ти був пером лелечим над водою, Рокитовим кущем на водопої, Краплиною на батьковім чолі. 04.12.2010