Срібнозілля

Шахматы из хрусталя и яшмы... Этот день особенный, вчерашний — словно Ваши дивные уста. Всюду зеркала и алюминий. Вечер был задумчивый и синий, улица прозрачна и пуста. Вы опять пришли ко мне с прошеньем: «Подпишите Карту отношений, я сегодня отправляюсь в рейс!» На три года, с космодрома Неру, в полночь улетает на Венеру дирижабль «Небесный эдельвейс». Коммунизм — а всё не без печали. Мы вдвоем сидели и молчали, будто нам опять тринадцать лет. Блюзил в репродукторе Дин Рахлин. В тихом сквере одурело пахли Розы цвета ультрафиолет. (Да кому она сдалась, Венера?!) «Вы мне так небезразличны, Вера!» И ушли — возможно, навсегда. Черно - белая, простая пленка, лишь доретуширована тонко на груди зеленая звезда. Ах, зачем Вам, милый, космотрипы? Вы на этом нью - дагерротипе словно юный Троцкий, хороши! Коммунизм, а я опять несчастна. Как они извилисты и властны, лабиринты девичьей души... В шесть утра я, как обычно, в

У глибині сирійської пустелі, Під зеленню оливової стелі, Придрімує на яшмовій постелі Смаглява пері, краля повнотіла. Її принади людські та жіночі, Її слова нелюдські та пророчі, Червоні губи та зелені очі, І тільки білі, посивілі крила. В садку гранати чорнопелюсткові, Під ними скрині дивні-пречудові, Туди складає кучері шовкові: Кого кохала та кого згубила. У світі куполів і мінаретів Її жадає, мабуть, кожен третій. Суперниками бродять між поетів, Кого до часу жити залишила Жорстока пері, краля повнотіла. Смаглява пері, краля повнотіла, І тільки білі, посивілі крила, Кого кохала, а кого згубила, Кого до часу жити залишила Жорстока пері, краля повнотіла.                                      19.05.2011

І день, і ніч вишукує в собі, Жадає, але так і не обряще, Виплакує недоленьку в журбі Жіночої душі співочий ящер. Навколо вже поснули голоси, Зарано навіть згадувати ранок. Співає про відьомськії часи Великих пращурів змалілий правнук. Вже скресли соломонові ключі, А місяць силу набира поганську — Ридає соловейко уночі, Прабатьківщину кличе океанську. Той Рибовсесвіт дивний, пресвятий Був з усіма благий і милосердний, І кожен міг, зневірившись, піти У праглибини життєдайні й темні, Туди, де світлом дихає пітьма Від праведних  —  лускатих і безногих. Дарма... Душа лишилася сама, Коли Єдине брязнуло всіма Зернинами невидимого Бога.                                19.05.2011

*** В переходе давка. Шаркают сотни ног. Впереди проем, синеет оттуда вечер. Не идти вдвоем, нам не идти вдвоем. Счастье коротко... Двигаются навстречу те, кто только с трамвая, личины — серы, очи и мысли — одне. Воздуха дайте мне. Поверх голосов, бензопилою — Глас! Зенки-гнилушки, как на трухлявом пне. Воздуха дайте мне! Воз-ду-ха-дай-те... *** Тук-тук, тук-тук, тук-тук... Ты тут, ты тут, ты тут. Ты тут, тук-тук, ты-тут, Тук-тук, ты тут, ты тут. «Какой нелепый звук». Тук-тук, тук-тук, тук-тук... *** Травы обнимутся над асфальтом, и снова степь. Ветви сомкнутся над кирпичами, и снова лес. Падаль растащат осы, черви да муравьи, И прорастут опять дикие абрикосы, или акации да тополиный ряд... Рукописи горят. Воспоминанья мнимы. Жизнь_тире_Смерть растворима, как жиденький Карт-Нуар в привокзальном кафе. Тук-тук, тук-тук, тук-тук. В мягком вагоне места не для нас. Присаживайся. Народу битком. Тук-тук, тук-тук, тук-тук. Пушинка с