Відпусти цю мару
Відпусти цю мару, невгамовну облуду строкату, Бо не треба чекати, насправді не треба чекати, Рахувати зарубини та виглядати із хати, Уночі наслухати, чи хлюпне далеке весло. Вітер гонить рікою сміття на замулений берег, Поганенька запона дрижить на обшарпаних дверях. Як блищать на хрумкому, неначе скоринка, папері, Зловорожі краї, звідки човен старий принесло. Хай уже зазвичай, кожен рік нові гроші та воші, І нехай дітвора витріщається на перехожих, Не така уже й пустка, бо маємо дещо хороше, Сизим трунком на сонечку переливається скло. Кане осінь углиб, зазимує разом із плотвою. Широченні модрини вогненну ронятимуть хвою. Ані вранішнім сном, ані піною береговою Не повернеться він, моя мила замріяна скво.