Срібнозілля

Утомлений, ридаю, кличу смерть, Вже бачив, як старцює можновладство, І як гуде нікчемності бенкет, І віру поневолює багатство, Пиху, всю у ганебнім сухозлоті, А добродійність, цноту й благородство Разом з красою в ямі, у болоті, Мистецтво, більше схоже на юродство, І глупство, що напучує знання, І щирість, перехрещену в облуду, Добро, що його лихо поганя, Вже надивився, жалкувать не буду. Утомлений, пішов би й за хвилину, Та як же я любов саму покину? 08.03.2008 Verbyna

На березі – і лебеді, і крижні, Рокита, чорна, мов анахорет, Малює віттям по воді портрет, Штрихи наводить хитрі, дивовижні. Чорніють у воді глибокі стрижні, Ропуха крекче, мов отой скаред, І верби похилилися вперед І лічать до зими зосталі тижні. Нема ще ні альтанок, ані клумб, Ще не відкрив Америку Колумб, Ще не нудьгує крук на мавзолеї, Тут бігає відв’язаний Сірко, Поки бабуня здоять молоко, І козенята скачуть по алеї. 17.06.2008 (буріме) Дякую п.п. М. Фішбейну та М. Цибенку за рими та ідею. Публікація