Промінь шукає броду, степом луна тече
Промінь шукає броду, степом луна тече. Хтось ковилою ходить, крила його з мечей. Ноги його у крові, груди його слабі. Стане на легковію, сяде у деревій. Круччя загидить плечі, крила накриє мла. Ані поворухнеться попіл його чола. Промінь перебиває, перетирає млу. Кров омиває квіти, тягнеться по стеблу. Згорбиться він, похилить сіре лице своє. А деревій неситий дихає й знову п’є. Круччя в імлі здається хмарою голосів. Леза запломеніють крапельками роси. Не поведе бровою, не розімкне вуста, Тільки булькоче в грудях темна цвіла вода. Раптом, опам’ятавшись, виструнчиться за мить, Не доведи зачути, як те крило дзвенить — І потяглася степом темна розлога тінь, А чорнорота зграя похапки навздогін. Знайдете в полі лезо — не вихваляйтесь ним. Скільки я їх знаходив, та і не я один. Змінюються народи, змінюються світи, Та все одно криваві у ковилі сліди. Промінь шукає броду, пташечка цвірінчить, І деревій рожевий у горизонт сичить.