Поїхала на скопки
Поїхала на скопки, як звичайно. В автобусі відерце деренчало, А люди витріщалися й мовчали. Десь у кутку скавчало цуценя. Та замість поля – довга огорожа, І вереснева злива нехороша, Безмовна набурмосена сторожа, Палац, розкоші, спалена стерня. Ворота заревли – бігом чимдалі! Відерце загубила, і сандалю. Аж до ріки її вівчарки гнали, Посмикував за литки переляк. Сміялася. Спіткнулася й упала. Перепливла. У лісі заблукала. Знайшла щілину, перезимувала. Весною ледве вилізла на шлях. Пливла, пливла повз верби призабуті. Автобусик дирчав на перепутті. Новий хазяїн тицяв кнопки в пульті. Насипати поїсти не змогла. Постояла, нюхнула борщ і каву. Показували шоу нецікаве. І здиміла, розводячи руками, В розщілину кухонного стола.