Поїхала на скопки

Поїхала на скопки, як звичайно.

В автобусі відерце деренчало,

А люди витріщалися й мовчали.

Десь у кутку скавчало цуценя.

Та замість поля – довга огорожа,

І вереснева злива нехороша,

Безмовна набурмосена сторожа,

Палац, розкоші, спалена стерня.

Ворота заревли – бігом чимдалі!

Відерце загубила, і сандалю.

Аж до ріки її вівчарки гнали,

Посмикував за литки переляк.

Сміялася. Спіткнулася й упала.

Перепливла. У лісі заблукала.

Знайшла щілину, перезимувала.

Весною ледве вилізла на шлях.

Пливла, пливла повз верби призабуті.

Автобусик дирчав на перепутті.

Новий хазяїн тицяв кнопки в пульті.

Насипати поїсти не змогла.

Постояла, нюхнула борщ і каву.

Показували шоу нецікаве.

І здиміла, розводячи руками,

В розщілину кухонного стола.