Срібнозілля

Первой любовью двенадцатилетней Ленки были двое высоких лап чатых фикус ов в кабинете химии. Лен к а всячески пыталась привлечь их внимание. Даже угощала боржоми, которое приносила с собой в бутылочке. Но все было напрасно. Зеленая р ечь пищала где-то за Ленкиным ушком. Похоже, эти красавцы общались исключительно между собой. Через месяц Лен к а переплакала и забыла. Когда кто-то из старшеклассников отравил один фикус химикатами, всплакну ла еще немно жк о. И даже не заметила, когда за сох втор ой. Конечно, это не было ее первым счастьем, и пришлось ж дать еще десять лет. К счастью, это первое счастье плавно переросло в о второе счастье, семейное. Единственным потрясением за все время стало для Елены то, что на самом деле люди не слышат зелен ую речь . Видим о, что-то не так? - Да все нормально, - сказал психиатр, - Между нами говоря, вы чертовски романтичн ы . Муж тоже любит природу? Елена покачала головой. Муж любил шашлыки. Впрочем, грех было жаловаться, он любил и Елену, и он

Ялинки, шоколад і пилососи. Горілка, мандарини, майонез. На виході білявий охоронець - Усміхнений, читає смс. І все гаразд, і щастячка задосить. Пожмакані пакети вітер носить. А біля зледенілого щабля Стікає тихо кров'ю на морозі Розпатлане калинове гілля. 18.02.2012

Першим коханням дванадцятирічної Оленки були двоє високих лапатих фікусів у кабінеті хімії. Оленка намагалася будь-що привернути їхню увагу. Навіть пригощала боржомі, яке приносила з собою в пляшечці. Та все було марно. Зелена розмова пищала десь за Оленчиним вушком. Схоже, ці красені спілкувалися виключно між собою. Через місяць Оленка переплакала й забула. Коли хтось зі старшокласників отруїв один фікус хімікатами, порюмсала ще трохи. І навіть не помітила, коли всох другий. Авжеж, це не було її першим щастям, і мусила чекати ще десять років. На щастя, це перше щастя плавно переросло в друге щастя, сімейне. Єдиним потрясінням за весь час стало для Олени те, що насправді люди не чують зеленої розмови. Мабуть, щось негаразд? — Та все нормально, — мовив психіатр, — Між нами кажучи, ви до біса романтична. Чоловік теж любить природу? Олена похитала головою. Чоловік любив шашлики. Втім, гріх було жалітися, він кохав Олену, і вона в свою чергу дивувалася — чому чоловік нагадує їй усі д

Завірюха сновигала світом, За віконцем обрій мерехтів. Скільки їх уже було, тих вікон, Скільки промайнуло тих світів! Як завжди, знайома й незбагненна, Зависала в серці таїна... Туманіли синім і зеленим Наші плечі в сутінках вікна. 03.02.2012

Місяць-Сонце-Місяць сіль на дзеркало сиплю шшшшш гори й долини віддзеркалюється наливається розцвічується острів півострів материк Сонце-Місяць-Сонце попід небом плине безкінечне місто хмарочоси будинки мазанки хатка під скелею у хатці вікно під вікном стіл на столі скринька в шовкову хустку загорнуте бринить тихе слово що не скажу тобі Місяць-Місяць-Сонце темна халупа нетоплена піч блимає каганець на підвіконнях пузирі з чорним димом на кілку висить конопляна сорочка узори мізинцем писані вмоченим у кров звіробою Сонце-Сонце-Місяць між степом і лісом річка через річку міст на мосту посміхаються білі гадючі щелепи за деревами далеко блищить срібне зілля 03.02.2012

Засріблений полин, і синя ковила - податлива, м'яка, немов жіноче лоно, і сірий деревій, що кров у нього чорна спливає на рядки з лелечого крила, і золотий чебрець, і маківки ясні, в коловороті снів допоможіть мені. 31.01.2012

Палає, ще й як палає тополя на восковій горі, постать у тьмяному дзеркалі, вода у весняних плавнях... Та не палає камінь. 31.01.2012

То не місяць, то ополонка. І я - пливу. Коли виринула вперше, була відлига, і лід не витримав мене. Коли виринула вдруге, була весна, і грім налякав мене. Коли виринула втретє, було літо, і сонце засліпило мене. То не місяць, то ополонка. І я - пливу. Либонь, пливу - до осені... Благатиму: "Дай мені руку!" 31.01.2012

… Під цинобровим небом, у срібному морі, струменить на припливі злотаве клоччя. Там, під цинобровим небом ширяємо Ми – Двоєдиний, злитий зі своєю шакті, зрощений на субмолекулярному рівні. Не колишеться пара лілових крил. То була лише мить: під цинобровим небом, зі срібного моря, лізе на берег злотаве клоччя. Зміїться, вгризається в берег, проростає віттям, галуззям, золотим верболозом, вкривається цвітом чудовим… Кліп! – і нема. (В цьому разі, за Вищими Настановами, подається трубний сигнал). Ми не могли помилитися. Біороботи нашого типу, як зазначено в супровідній документації, «відрізняються_винятковою_стійкістю_до _непередбачених_впливів_будь-якого_походження». Але рішення не обговорюються… Та все одно, Ми бачили, як під цинобровим небом, біля срібного моря цвіте золотий верболоз! … Коли Нас розстрижуть на бозю, на вогняний стовп для якогось галактичного племені, Ми спокійно та без жалю скоримося Високому Рішенню, а поступово скоримося й диким молитвам. І коли навчимося насолоджува