Старосвітське
1 Тато були заможні, дука на три села. Я у них наче квіточка викохана цвіла. Брат набагато старший, мріяв про Чортомлик*, на ієрея вчився, та все одно утік до запорожців писарем, вдача своє бере. Тато його привезли, взяли другим паламарем. Пасіка, жінка, хата, іконостас, воли… Так ми, старі й молодші, в злагоді і жили. Виросла я, стала дівка. Взимку перед Різдвом вивезли ми на ярмарок бричку всього-всього. Спродалися не дуже, всі бережуть п’ятак, містове подорожчало, хто ж знав, що буде так. Мати пішли скуплятися, хлопці хильнуть винця. Ярмарок аж гуде, а в мене жодного покупця, тільки оно циганка перебирає крам: сива, одначе гарна, хоч і на лобі шрам. Коситься на коралики, але ж я стережу. Вибрала кращу хустку: «Дай-но поворожу!» А мені, чуєш, лячно з нею самій-одній. Як вона зарегочеться, ще й підморгне мені: «Кралечко, підготовлюй скриню та дукачі! Доля твоя кучерява, з гадюкою на плечі». 2 Вже одспівали весну, розпочали жнива. Я уже й позабулася, теж