Промінь шукає броду, степом луна тече

Промінь шукає броду, степом луна тече.
Хтось ковилою ходить, крила його з мечей.

Ноги його у крові, груди його слабі.
Стане на легковію, сяде у деревій.

Круччя загидить плечі, крила накриє мла.
Ані поворухнеться попіл його чола.

Промінь перебиває, перетирає млу.
Кров омиває квіти, тягнеться по стеблу.

Згорбиться він, похилить сіре лице своє.
А деревій неситий дихає й знову п’є.

Круччя в імлі здається хмарою голосів.
Леза запломеніють крапельками роси.

Не поведе бровою, не розімкне вуста,
Тільки булькоче в грудях темна цвіла вода.

Раптом, опам’ятавшись, виструнчиться за мить,
Не доведи зачути, як те крило дзвенить —

І потяглася степом темна розлога тінь,
А чорнорота зграя похапки навздогін.

Знайдете в полі лезо — не вихваляйтесь ним.
Скільки я їх знаходив, та і не я один.

Змінюються народи, змінюються світи,
Та все одно криваві у ковилі сліди.

Промінь шукає броду, пташечка цвірінчить,
І деревій рожевий у горизонт сичить.