І день, і ніч вишукує в собі

І день, і ніч вишукує в собі,

Жадає, але так і не обряще,

Виплакує недоленьку в журбі

Жіночої душі співочий ящер.

Навколо вже поснули голоси,

Зарано навіть згадувати ранок.

Співає про відьомськії часи

Великих пращурів змалілий правнук.

Вже скресли соломонові ключі,

А місяць силу набира поганську —

Ридає соловейко уночі,

Прабатьківщину кличе океанську.

Той Рибовсесвіт дивний, пресвятий

Був з усіма благий і милосердний,

І кожен міг, зневірившись, піти

У праглибини життєдайні й темні,

Туди, де світлом дихає пітьма

Від праведних — лускатих і безногих.

Дарма... Душа лишилася сама,

Коли Єдине брязнуло всіма

Зернинами невидимого Бога.

                               19.05.2011