Безмісяччя

 Хащі кажуть – місяць спить міцно.

А ватра каже – нехай уже, я присвічу.

 

Бачу, бачу Тебе, Заступнице,

Чорні очі, смагляве личко, усміх прихильний.

 

Руками підгорну Тобі жар до босих ніженьок.

Пригорни же кобзу свою.

Чи то яхонти на ній,

чи кров сподівань ворожих.

 

Хащами ніс подарунки, губив помалу.

Все, що доніс, кладу Тобі до литок червоних,

Вклоняюся, мічу червоним чоло.

О, Мати,

ламаний бензовоз,

хаймарсовий клекіт,

ямний дим,

рами шахедів палаючих,

вампірських печінок цебро

шамотіння голів кирпатих,

прийми, Богине.

 

І повертайся,

повертайся…

 

Так, Тобі добре тут.

Древо шамотить,

джерело жебонить,

пташки цвірінчать.

гончаки гавчать,

Твій коханий полює оленів у ланах,

а заганяють хлопці у таланах.

 

Але ми вже майже зневірилися.

 

Повертайся.

Облудників, що гнали Тебе, прогнали вчора.

Три дні – і геть, і міняй ключі.

 

Загублене покаже дорогу.

Руками зберу жарини до глека,

нестиму за почтом Твоїм.

Люд пралісовий співатиме, поки йтимемо,

і я, бува, підмугикну.

 

Дійдемо.

Зустрічатимуть.

Вітатимуть на всі голоси.

І на горбі, де кінчик меча сяє над хвилею,

Твій коханий розпалить ватру.

 

Ходімо ж.