Срібнозілля

                                 И терпкий привкус века декаданса                                 Вплетается в эпоху "...бене мать! "                                                               (Е. Голодрига) Сурова ты, эпоха Бенемать И все твои творения суровы. Твои шаги чеканно стопудовы, А за тобой — антихристова рать. Ты не ушла, эпоха Бенемать, Лишь новые придумала оковы. В суровую эпоху Бенемать Суровы слово, подпись и печать, Здесь истины студёны и горьки, Здесь веет дух узорчато-ковровый. Суровы здесь вожди и острословы — Как плети, как бездарные стихи. В суровую эпоху Бенемать Где матереют даже крысоловы, Раздумья выспренны и бестолковы, А руки так нек...

Рве шати на собі несамовита Осінь, Крізь пальці темна кров мереживо плете, А коник вороний лазурним оком косить, А вітер небом носить пір’я золоте. Чом квилиш, Осене, золотокоса панно? Бо чуєш, що Зима вже нишпорить кругом? Мчить лісом вороний старого шарабана, А я все цьвохи-цьвох пекучим батогом. Вже Осінь розмела багряно-жовті шати, І де понесло їх? Сама не знає, де. Те, що навік пішло — не нам його шукати, Але воно було не те, не те, не те! У ніч, у глибочінь, у місяць наче в прірву! Шаліє вороний і леденіє кров. Вже осьде небокрай. Лети, шовковогривий, Хай зорі задзвенять від цокоту підков... Над лісом пелена та зоряна долина. Над річкою туман їсть очі, наче дим. Сорочку розірву й до Осені прилину — Хай пір’я золоте мішається з моїм.                                     13.10.2010