Талісман

- Слиш, Міхалич, оддай паспорт.

- Федя, я тобі казав "будуть гроші - буде паспорт", казав?

- Казав.

- Ну так шо ти хоч, Академіку?

Міхалич зняв із вагів півмішка жерстяного лому, з гуркотом висипав на купу, швиргонув драного мішка на ваги. Кривуляючи між баштами гнутих люмінєвих каструль, іржавими залізяками та шеренгами старого, але ще цілого барахла на продаж, підійшов до столика, черконув пару цифірь у зошит. Повернувся, покосившись на згорбленого Федю, відлічив гроші, кинув на ваги поряд з мішком:

- І жестянку більше не носи, нахера мені жестянка?

Федя розстебнув ватника, нагнувся. Поморгуючи вицвілими очима з-під товстенних каламутних скелець, узяв мішка, згріб засмальцьовані купюри, побрів до виходу.

Йшов додому, хрустячи по листопадовій ожеледі, місив кирзаками грязюку й думав: напитися б у жопу... Їсти майже не хотілося. Зайшов у продуктовий до Семенівни, купив хлібину, бичкі в томаті, чай, півкіло цукру та чикушку самогонки з-під прилавка. Віддаючи гроші, збрехав, що решту оддасть завтра. Семенівна мовчки взяла блокнот і черконула ще пару слів.

Роздавив-таки чикушку - ввечері, в своїй хатинці з облупленою піччю, при карасиновій лампі, розклавши їжу на голому столику біля скрипучого залізного ліжка. Залишив півбанки бичків на сніданок, допив решту з горла й повалився на подушку.

І чи то день сьогодні такий, чи то самогонка була добра, але навідався до Федюні вперше за півроку сон, сповнений неабиякої жаги.

Оце нібито стоїть він серед степу, а навпроти - руда Маська, запнута в пістряву циганську шаль із червоними, безсоромними ружами, а руки-ноги у неї довгі, стрункі, а губи повні, вишневі, а на веснянкуватому обличчі - ані синця. І струшує Маська кучерями, розпахує шаль, а під тією шаллю такі рудаві з білим, такі вогненні красоти відкриваються, що Федя, затріпотівши, мов очерет на вітру, вже тягне руку вщипнути Маську за пиптика, аж Маська раптом морг! перекидається на руду кицьку, - і тікать од нього! од Федюні, од здоровенного сірого кота з рваними вухами. А Федюня наливається наче той баклажан - і за Маською, тик-дик, тик-дик, тик-дик по степу. Біжить і думає: а чо' це я, наче й кіт, а наче кінь біжу? А Маська - кицюня руда все біжить, біжить, а степ усе стелеться, стелеться, а Федя все біжить і наливається, біжить і наливається.

І не встигає Федя вирішити, ким же йому бути: чи котом, чи конем, чи Федюнею-Академіком, як раптом виринає на горизонті крапка, виростає в купку, а купка в невисоку табличку - якраз Федюні по яйця. Маська, махнувши пухнастим хвостом, перестрибує через табличку, та й біжить собі далі, а Федя, тасуючи в голові інститутський курс прикладної фізики й мало не волочучи по землі наливні мудя, читає, що на табличці написано:

Е = мс2/пополам.

- Є…ем-це квадрат…пополам. Ги, "яйця пополам", - думає собі Федя і, раптом спохопившися, чіпляється за землю кігтями, - пополам! пополам!! пополааааам!...

- А-а-а-а! - Федя сіпнувся й сів на ліжку. Відсапався. Крізь віконце пробивався перший бліденький промінь. У хаті хтось був. Федя миттю намацав окуляри під подушкою.

На столику, між огризком хліба та консервною банкою сиділа зграбна рожева криска, до біса гламурного відтінку.

- Ну, все - гробовим голосом виголосив Федя.

Криска продовжувала сидіти. Федя потихеньку намацав сірники та запустив ними в криску  - мало не розбив скло на лампі. Криска відсторонилася й сіла подалі наче так і нада, виблискуючи чорними іронічними оченятами. Федя посидів хвилину-другу, дивлячись на неї, та й запитав напівголос:

- Ви, кралечко, чия будете?

* * *

Назавтра після обіду Федя притяг Міхаличу люмінєву миску, забуту сусідкою біля огорожі. Прогнавши з голови думу про те, чиїми городами вертатися до своїх пенатів, Федя взяв гроші і завів по-новій:

- Міхаличу, оддай паспорт.

Міхалич аж осатанів:

- Федю, я тобі казав - спершу гроші?!

- Казав.

- Ну то й неси гроші!!

- А де я їх без паспорта зароблю, Міхаличу?

- А мені пофіг!!! Якщо ти, блять, іще раз заїкнешся….

Міхалич схопив держак від лопати. Мало не замахнувся, але раптом замовк і побілів як крейда. Обереженько поставив дерев'яху на місце. Витріщивши очі, поплескав по кишенях, порився в джинсовому жилеті. Витягнув паспорта:

- Нате осьо, Федір'Семеничу. Вибачайте, як шось не так. І теє, жестянку теж приносьте, візьмемо.

Федя стиснув паспорт у кулаці, боязко подивився на Міхалича. Боком-боком вийшов за ворота й чкурнув, наче від зарази. Тільки через дві вулиці зрозумів, що й досі тримає паспорт на виду. Сунув руку в кишеню ватника й мало не вискнув од переляку: там ворухнулося щось тепленьке й м'якеньке.

- Ти де взялася? - сказав рожевій мордочці, що виткнулася з кишені. Зиркнув туди-сюди, заховав паспорта. Сунув руку в кишеню та погладив по шовковій спинці, - Ах ти, уумничка...

* * *

Через два тижні вольний електрик Гриша зайшов до Феді потриндіти за життя, несучи півлітру й триста грам солоної кільки. Як завжди, вломився не постукавши, та й закляк на порозі, мало не впустивши пляшку.

Федя, вмитий-зачесаний, схожий на бритий кактус, сидів у чистій сорочці на ліжку за столиком, вкритим шматком квітчастих шпалер і пив розливне пиво, підливаючи в гранчак із бутля. На столику стояли тарілка пшоняної каші з томатною підливою й тарілочка з нарізаним салом і хлібом. Зліва від Феді, на вишитій подушечці валялася пузом вгору рожева криска, а на ліжку й федюніних плечах сиділи, гризли хлібчик, гралися в войнушку та дрімали восьмеро пухнастеньких крисенят: шестеро рожевих і двійко лілових.

- Які люди! Заходь! - сказав Федя й засміявся - Та не сци, я їх теж бачу... Сідай, роздавимо бутля. Тіко руки вимий, - кивнув на вмивальника, що незнамо звідки взявся, зі шматком суничного мила в мильниці.

- А б-біленької? - Гришаня, що не зовсім прочухався, поставив півлітру на столик і поклав кільку.

- Нє, Гришаня, я біленької не буду. А пивка -  абізатільно.

Криска почала принюхуватися, Федя відірвав риб'ячого хвостика, дав. Та сіла на подушці й стала делікатненько гризти, тримаючи обома лапками. Малеча теж пронюхала й рвонула на запах. Гришаня взяв стільця, сів навпроти й тільки дивився то на крисок, то на Федю.

- Чуєш, Гришо? Візьмеш одного? - сказав Федя, наділяючи малечі по пів-кілечки.

- А мамка не проти?

Криска зиркнула на нього хитрим оком, але продовжувала їсти.

- А чо' це вона буде проти? Я вже й Масяні обіцяв, коли підростуть. Бери, хоч би й цього, талісман тобі буде - Федя зняв із плеча дебеленьке лілове чадо, - гля, який хальосій. Ловкий, як Тарзан, без кінця мені на плечі лізе. А дівки ж козирні - всі в мамку! А мамка в нас вобше Мальвіна.

Мальвіна, доївши кильку та вилизавши лапки, нюхала повітря. Федя мусив напувати водичкою.

Гришаня посадив собі на руку лілового Тарзана, спершу простяг йому пальця - чи не гризане? Обережно погладив по пузику, і раптом розчулився, як дитина.

* * *

Весною Федя з Гришанею пішли вдвох на роботу, носити розчин - Міхалич будував хату старшому синові. А влітку Федю та руду Маську бачили разом у магазині хозтоварів: купували вапно, синьку, квача та блакитну фарбу для дверей. На худому лікті в довготелесої, рудуватої з сивиною Маськи висіла плетена сумочка. У сумочці хтось раз-по-раз ворушився.

* * *

Минула осінь, ударили морози. Новий рік Гриша з Тарзаном прийшли святкувати до Феді, Маськи та Мальвіни.

У хатці було чисто, побілено й натоплено, як у Ташкенті. Маська, пофарбована хною в пожарний цвєт, у короткій джинсовій спідниці та саморобній кофтині з квітчастих хусток, раз-по-раз бігала до печі мішати свіжину в сковорідці. Мальвіна сиділа біля столу на високому дитячому стільчику. На шийці у неї була пов'язана червона стрічечка.

- Чуєш, Гришо? - Федюню, розчервонілого з домашнього винця, потягло на розмови, - я так пойняв, шо вони (кивнув на крисок) з Альфи Центаври біженці. Нє, ти не того, ти послухай. Я ж, Гришо, колись фізику в школі викладав, астрономію. Вища цивілізація, хулі.

- Так шо, Семеничу - контакт? - Гриша покосився на Мальвіну, потім на Маську, що тягла до столу тарілку з м'ясом.

- Егеж. І не тільки з нами, - Федя сунув до рота шматочок солоного огірка й кивнув на піч. Біля печі, в кошику, застеленому шматком старої ковдри, валявся розімлілий від тепла Тарзан, а поряд спали, виставивши з-під ганчір'я гостренькі носики, шестеро крисенят: двійко рожевих, двійко лілових і двійко сірих.


19.08.2009