Зозулята

Сидорович вийшов із курятника, несучи мисочку яєць. Прикрив ногою двері, озирнувся: а де ж Будулайчик? Будулайчик сидів коло будки та чухався. Сіренька мордочка з чорною плямкою на лобі наче всміхалася. Поряд валявся старий сидоровичів каптур із погризеним козирком. Сидорович поставив миску на ґанок.
Будулайчик одразу ж прискочив нюхати, що ж воно таке.

- Ціба! - удавано сердито шуганув його Сидорович, замикаючи курятник.

Відкрив хатні двері, крекчучи, нагнувся за мискою. Зайшов, зняв калоші, залишив миску на веранді, бо холодильник уже вимкнув на зиму. В одних ватяних чунях почалапав у кімнату.

- Добридень!

Сидорович укляк на місці. Посередь кімнати стояв довготелесий молодик у рябій краватці при сірому костюмі. Черевики начищені, хоч брийся, ніс, наче зозулиний дзьоб, а зуби білі-білі, аж Сидорович задивився, бо скільки живе, не бачив таких білих зубів. В ногах у молодика стояла здорова клітчаста сумка.

- Доброго здоров'я! - озвався Сидорович. "От уже дурне!- подумав про Будулайчика, - і не гавкнув!"

- Я представник канадської кампанії! Радий запропонувати вам есклюзивні товари від кращого світового…

- Шо воно таке - искулюзивні? - Сидорович почалапав до канапи і всівся з хрускотом та рипінням.

- Ннну… ні в кого таких нема. Осьо, шампунь! не змивається, а вичісується… ні, шампунь потім… зубна паста… теж потім… О! одеколон "Бон пуазон"! - радісно показав чорно-золоту коробочку.

- Я таке не п'ю. - відповів Сидорович, - Де ти того добра набрав?

- На базі.

- Лікарствів нема?

- Нема… зате є книжечка, душевна, - молодик сунув одеколон на місце, порився в сумці і витяг синеньку книжку, - Осьо! Карнегі! "Як здобувати друзів і впливати на людей".

- Кирнегі… Єговіст, чи шо?

- Чому ж?! Письменник.

- А нашо ж йому, теє, на людей?

- Письменник, аякже!.. Цікавезна книжечка! Спеціяльна ціна - п'ять гривень!

- А може, самогоночки? З огірочками, сальцем? За знайомство?

Молодик посурйознішав на якусь хвильку.

- А! - махнув рукою, - Наливайте!

***

Надворі вже стемніло. На столі стояла пляшка самогонки, сковорода з залишками яєшні, тарілочки з салом і огірками.

- А воно точно не політика?

- Боже збав! Яка політика, подивися кругом - де політика?!

- Де-де… кругом. І в того Кирнегі.

- Ннє, Сидоровичу, не кажи мені того! - молодик похитав головою і ще раз спробував упіймати огірок виделкою, - Цю книжку нам на курсах викладають, абізатільно. То така книжка, шо я не знаю… Жизнінна, понімаєш?! Я за неї жжисть оддам, єслі нада буде!.. Не віриш?..

Огірок пручався з останніх сил.

***

… Сидорович ледве підняв голову з канапи. Надворі був білий день. Молодик наче здимів. Стиха матюкаючись, Сидорович подибав у веранду за квашеною капустою: закалібали вже ті "стиб'ютори".

Коли в голові розвиднілося, став прибирати зі столу. На табуреті, де сидів молодик, лежало п'ять книжок стосиком. Взяв одну, погортав. Хмикнув - мабуть, самогонка сподобалася. Подивився, куди б їх ото? поклав біля телевізора.

***

Назавтра книжок було вже до півсотні. Сидорович здивувався: де вони взялися? Залишив одну, решту заніс до навісу, де вугілля.

***

Вночі задощило. Спозаранку весь двір був у грязюці та паперовому шматті. Будулайчик сидів посередь двору на підстилці з книжок і мордашка в нього аж сяяла від задоволення. Сидорович підійшов, взяв Будулайчика за шкирку:

- І шо це ти наробив, га? На цеп захтів?

Будулайчик завиляв хвостиком і подивився на Сидоровича спідлоба, жалісно-жалісно. Сидорович плюнув, мовляв, шкода ти, а не собака! Заніс нову купу книжок вже до курятнику, замкнув на замок.

***

У п'ятницю ввечері насобірував яйця на базарь. Одне яйце чомусь було якесь рябе, зозулясте, поклав його назад у миску. Склав два десятки в сумку, подивився… Мало, кури чогось погано несуться. Хвильку подумав, витяг із шафи клітчасту сумку, таку саму, як у молодика, тільки меншу. Поклав туди десяток книжок.

***

У суботу Сидорович кривуляв додому як уже стемніло, дуже довольний. Ніс назад сумку з яйцями та клітчасту сумку, з якої стирчали пляшка олії, палка ковбаси та батон. Молодика на базарі не бачив, ну і слава Богу. Сусідка, як мимо йшов, гукнула через паркан:

- Сидоровичу! Шось у тебе кури киркали - страшне!

- А вони мені нада, ті кури? - відповів їй Сидорович із п'яною благодушністю та покривуляв далі.

Зайшов у хвіртку. Підійшов до замкненого сараю, послухав - кури сиділи тихо-тихо. Витяг із сумки зачищену поросячу сулдижечку.

- Будулай!.. Куті-куті-куті! На-на-на!..... Оце ти мене так стрічаєш?

Будулайчик заскавулів тихенько, наче здалеку. Сидорович підійшов до будки. Песик сидів похнюплений, наче й не бачив хазяїна.

- Ти чого?.. На осьо кісточку!

Будулайчик заскавчав. Сидорович занепокоївся, чи не треба до ветеринара. Поклав кісточку в миску, погладив цуцика по товстенькій спинці та пішов до хати.

Відчинив веранду, забувся роззутися, заскреготів хатнім замком. Зайшов у хату, сп'яну так і несучи сумки в руці, прикрив ногою двері, нампомацьки пошукав другою рукою вимикача. Вимикача не було, одні стіни кругом. Ступив раз, другий.

Тісно...

Став мацати по шерехатих стінах. Сипло закашлявся. Впізнав знайомий сморід. Це так смерділа бібліотека, коли вчителька водила їх усім класом міняти книжки: все провонялося казеїновим клеєм та пилюкою, що набивалася в горло.

Шерехаті стіни повільно, з усіх боків посунули на нього, наче обіймаючи. Сидорович заборсався, хруснула шкаралупа, потекло в черевики:

- Лю…ди! - йому здалося, що він кричав.

***

Місяць виглядав одним оком з-за хмар. Як уже перевалило за північ, до хвіртки підійшов, світячи ліхтариком, білозубий молодик. Будулайчик піджав хвостика та мовчки заліз у будку.

Молодик, озираючись, шаснув до курятника, ліктем вибив віконце. Потім до хати, поторсав і відчинив кватирку. З курятнику та з хати почали неквапом вилітати книжки, махаючи сторінками. Молодик вимкнув ліхтарик, дістав із кишені мобілку:

- Вилетіли, чекайте!

Книжки, трошки покружлявши над хатою, вишикувалися в журавлиний ключ і взяли курс норд. Молодик задоволено всміхнувся, зуби блиснули у світлі місяця.

- Бов! - озвався Будулайчик і ще більше забився в будку.

09.11.2008