Молодика сріблясте стремено

Молодика сріблясте стремено,

Що коване на душу легконогу,

Постукало в зачинене вікно,

Покликало в намріяну дорогу,

Де пахне у чорнильних небесах

Архангельських медяників кориця,

Де райський комин попелом димиться,

Що сріблом осідає на висках.

Вже облетів акацієвий цвіт,

І липня сподіваємось, як дива.

Молодика скорішає політ, —

Зелені очі, лазурова грива.

А Древо знемагає від плодів,

Пустельники сміються смаглолиці...

До раю близько, наче до криниці,

Аби лиш хто дістатися хотів.

Ген! райська брама заросла гіллям,

Шумить навколо смерековий ліс.

Там чортенятко разом з янголям

Катає у візку вогняний лис.

Імлиться під колесами внизу

Злотава невсипуща павутина,

Неначе купина неопалима

Гримучу перекочує росу.

Дзвенять підкови, стелеться дорога,

Тріпоче хоруговка-дивина.

Аж раптом стала грива лазурова

Біліша, ніж груднева сивина —

То з Яві в Нав’ю нескінченну даль

Прекраснотіла зірка полетіла —

І море личко заспане відкрило

Та Божу віддзеркалило печаль.

І ту печаль поніс МісяцеБуг, —

А Буг і Бог — молочнії брати, —

Долиною за дальній виднокруг,

Де коні мочать крила у воді.

Туди, в степи небесні, навмання,

Туди, де наче ліленятко — біле,

Рожеві розчепірюючи крила,

Підводиться з землі пегасеня.

... Молодика сріблясте стремено

У білому світанку стало чорним,

І скоро над солоним джерелом

Передранкові загудуть валторни.

Правічна зацвітає ковила.

Я встигну наздогнати ту отару —

Бредуть слова до Місячного яру

Напитися зорі із джерела.

28.11.2010