Рендалл Джаррелл «Ієронім»

Приходять, що не день — то змія, що не вечір — то Змій.
Der heilige Hieronymus* — його лев у звіринці —
Слуха, слуха. Протягом тихого літнього дня
Мари тривожать його кушетку, булькоче казан.
Коли сонце сідає, останній пацієнт підводиться,
Каже йому «панотче», тремтить, очі ховає.

Частенько до лева святий звертається «Синку!»
До людини мовить святий — але та вже пішла.
Під панно із Градівою, в сутінках
Старий варить яйце. Повечерявши,
Слухає, як плине час. Пацієнти не втихомирилися.
Опівночі він лягає на їхню кушетку.

Всю ніч старий шепоче до ночі.
Вона прислухається, незворушна,
Свої панцеридла зчепивши під підборіддям.
Він думає: «Там, де Его, там і Воно.
Світ змагається з ним, і стає ним,
І змінює його поступово зсередини». Змій

Прислухається, коли старий на світанку шепоче:
«Бачу, бачу: осьде старий, нагий, в пустелі, на скелі.
Ось він кладе свої книги, кладе бриль, каламар, ножиці.
А навкруги скорпіони, гаддя, пустельні тварі.
Я лежу поруч із ним, я — лев.
Він стає на коліна, і слуха. В лівій руці в нього

Камінь, яким він давить зерно на хліб,
у правій перо, яким він записує
в свою книгу слова того янгола:
Янгола вишнього, якого бачить в обличчя.
Але янгол сьогодні мовчить». Старий вглядається
в обличчя ночі — і ніч промовляє — і ніч вже пішла.

Він засинає нарешті... А ранком плоть його молода,
І душа його вдячна незнамо за що.
Повітря наче омите, і пахне свіжозаварена кава,
І сонце світить йому. Йде він, утихомирений,
До бакалеї; йде з бакалеї, овіяний листям і світлом,
Схожий на рись, чи може на леопарда. Прийшов.

Крізь ґрати стареча рука простягає печінку,
А лев облизує руку людині своїм язиком.


23.02.2011

----------------------

* святий Ієронім

музика: False Mirror - Blurred visions

Randall Jarrell Jerome


Each day brings its toad, each night its dragon.
Der heilige Hieronymus  —  his lion is at the zoo  —
Listens, listens. All the long, soft, summer day
Dreams affright his couch, the deep boils like a pot.
As the sun sets, the last patient rises,
Says to him, Father, trembles, turns away.

Often, to the lion, the saint said, Son.
To the man the saint says — but the man is gone.
Under a plaque of Gradiva, at gloaming.
The old man boils an egg. When he has eaten
He listens a while. The patients have not stopped.
At midnight, he lies down where his patients lay.

All night the old man whispers to the night.
It listens evenly. The great armored paws
Of its forelegs put together in reflection.
It thinks: Where Ego was, there Id shall be.
The world wrestles with it and is changed into it
And after a long time changes it. The dragon

Listens as the old man says, at dawn: I see
 — There is an old man, naked in a desert, by a cliff.
He has set out his books, his hat, his ink, his shears
Among scorpions, toads, the wild beasts of the desert.
I lie beside him — I am a lion.
He kneels listening. He holds in his left hand

The stone with which he beats his breat, and holds
In his right hand, the pen with which he puts
Into his book, the words of the angel:
The angel up into whose face he looks.
But the angel does not speak. He looks into the face
Of the night, and the night says — but the night is gone.

He has slept… At morning, when man's flesh is young
And man's soul thankful for it knows not what,
The air is washed, and smells of boiling coffee,
And the sun lights it. The old man walks placidly
To the grocer's; walks on, under leaves, in light,
To a lynx, a leopard — he has come;

The man holds out a lump of liver to the lion,
And the lion licks the man's hand with his tongue.


  Randall Jarrell