У лісі, на базарі, в передмісті

Вишукуєш сліди тонкі-зміїсті

Того, що річка плине у волоссі.

Просиджуєш на кожному порозі,

Прохаєш, квилиш, розкидаєш перли:

«О, де ж ти, де, Благий і Милосердий?»

І вже тобі, папуго білолобий,

Таке життя чимдалі до вподоби.

Аж раптом Той, чиї думки вологі,

Постане прямо посередь дороги,

І засміється пугачем у гаї:

«Чого ж ти знову, дурнику, тікаєш?

Авжеж, я вранці, вдень і серед ночі

У схованки гуляюся охоче,

І всякому придумаю полуду,

Але з тобою більше вже не буду.

Ходімо, бачиш, верби та поляна,

Подивимося на Мою кохану.

Але ж прохаєм – Я та голубочки,

Раз у житті посидь, папуго, мовчки!»

Отож сидиш. Схід вибухає світлом.

У Шиви пахнуть ноги евкаліптом.

Тихеньке плесо, степ, дороговкази,

Ще й сонце-місяць на крайнебі разом.

Verbyna

17.07.2021

Срібнозілля