Край, де кінчається асфальт
— Диви, учілка моя сидить! Із салфєточками! Ділова! І нашо ми сюдою пішли?.. Здрассьтє, Маргарито Петрівно!
— Добривечір!… Щось ти таке знайоме слухаєш, Назаре... зроби радіо гучніше.
— … не радіо, а мабілу…
— … Це ж «Каліфорнія»*!.. а слова не ті.
— «Каліфорнія». А слова не ті.
— Ти ба… Прийдеш сьогодні?
— Аякже! Погуляю часок...
Дівчина поклала до рота фісташку. Вклонилася чемненько, і раптом послизнулася, Назар заледве втримав. Фісташки сипонулися на рудий запісочений лід. Назар кивнув Маргариті Петрівні, взяв дівчину під руку і під дзвякання мобілки та стишене: «та рєпєтіторша ж! а хто?… мені дипломна нада, нє?.. прикинь, старофранцузьку знає…» вони попрямували по Андріївському узвозі, де в зеленкуватому присмерку вже не було яток і ще майже не було вечірніх гуляк.
Ліхтар над головою заблимав, пригас, знову заблимав. Маргарита Петрівна схаменулася. Стала складати непродані серветки. Вжикнула застібкою, поправила беретку… і раптом похолола од чіпкого погляду в спину. Озирнулася, наче знехотя. При миготливому світлі, прямісінько на неї мляво насувалася — і здається, сичала! — горбата пітьма… Маргарита Петрівна сахнулася, під ногами хруснуло, Андріївський узвіз хитнувся, і сліпучим сяйвом налилися зірки.
………………………………
— … справа звичайна, мій пане. Позавчора ця жінка приблудилася сюди, до замку Вашої Величності. Ось що мала при собі.
— Людина?
— Безперечно. І судячи з усього, з Краю гіркої води, тож я прошу Вашого дозволу…
— Дозволяю, Берте.
— Жінко! Осьо тобі в мисці нашептана вода, вмийся. Не розумієш?... отак-отак… Не дивися на рушник, дай сюди! — о, вже й розумієш. Я — Берт, маг і архіваріус Його Величності, а ти хто?
— … Марго.
— Що це, Марго?
— Мереживо. Я сама плету… отак… і отак...
— Краса!.. Чекаю Вашого слова, мій пане.
— Во славу Господа, іменем його!.. Марго з Краю гіркої води! хліб і притулок знайдеш серед Наших рукодільниць…
…………
— Дівчата, кидайте роботу, сідайте вечеряти.
— Знову горохова юшка…
— А тобі чого, пундиків?
— Та хоч би ріпи на переміну.
— Оце скінчимо сукню, — буде й переміна, якщо не висічуть… Аньєс, годі вже плести ті шкарпетки, скоро весна.
— Їжте, я не хочу.
— Тебе нудить, Аньєс?..
— Мене од отого їдла нудить…
— А хіба я дбаю?
— Якщо ти не дбаєш, Нелл, то я подбаю…
— Аньєс!!...
— Ну біжи, розказуй! Кто повірить?
— … Дівчата, помолимося… Їжте на здоров’я… Марі, їж! не дивися, що ця нехристь…
— Тс-с-с!.......................... опа!.. Прямо в око! Щуриха. Нічогенька!
— Господи помилуй!.. а тепер шкарпеточку плестимеш.
— Чого? Я повитираю… Кривишся, Марго? Зголоднієш — і не кривитимешся… Підвісь у димаря, Нелл, я вранці попатраю та юшки наварю. А хто не хоче, хай не їсть.
— … Чим воно скінчиться, Аньєс?
— А тобі, Нелл, не все одно?
…………
— Квітко моя, Нінет, Ви в цій сукні гарніша за короліву ельфів!
— Не боїтеся, мій повелителю, що король ельфів образиться та піде війною?
— Аж ніяк, бо троюрідний брат Наш теж закоханий у прекрасних жінок, серед яких Ви, Нінет, найпрекрасніша… Якої нагороди бажаєш, Марго?
— Ваша Величносте, дозвольте тримати в замку майстерню. Плестимемо теплі спідниці та шалі. Крім Ваших майстринь, найму двох пряль. Гроші на вовну дає Берт, у борг до третього ярмарку. Вовну поставлятимуть отари Вашої Величності…
— Знаю, Берт мені доповідав... Дива! Зазвичай жінки прохають якісь витребеньки, хоч би й золоті сережки з вушок моєї Нінет… Втім, сережки дорожчі…
— Мені пасує срібло, Ваша Величносте.
— Добре, якщо так… Скарбничий! рукодільницям по парі срібних сережок і по п’ять срібняків у руку!.. Майстерню дозволяю, про податі забудь, — поки що! — а надалі зватимешся Майстринею Марго.
— Щиро вдячна Вашій Величності за милість і ласку!
…………
— … Що це ти робиш?
— Накопала в садку білої глини, та й білю.
— Чи ти дурна?
— Моя кімната, Аньєс, робитиму що хочу…
…………
— … м-м-м-м… Берте, пуст-ти… Хтось іде!..
— Боїшся?
— Відчепися!..
— … Аньєс!........ Хто тут?.. Це ти, Марго…
— Я хотіла набрати води.
— Набирай. Чи я тобі заважаю?
— Не заважаєш.
— … А як понесу тобі глечика, заважатиму?
— … Ні…
— … А як носитиму тобі воду щоночі… заважатиму?
— …
— … Напував би тебе, Марго, допоки живий…
…………
— Марго, чи то в тебе пазуха залатана?
— Де? То я мереживо нашила.
— Егеж, пожаліла викинути нову сорочку…
— Знову тобі богзнащо ввижається, Аньєс…
…………
— Берте! Ти спиш?
— Угм?
— Берте!!.. Два місяці на небі!
— … І що?.. Другий місяць видно три дні на рік… Ти ще не бачила, а я забувся показати. Спи.
— Так це не Земля, Берте? Не Земля?!..
…………
— … та в тебе руки трусяться? Не бійся!.. Прибери руки зі столу… Просто дивися та уявляй, як воно саме плете… . Так… так!... іще-іще… Ну-ну-ну!.. Молодець, Марго, дай я тебе поцілую!
…………
— … шої Величності захисту, я і моя жінка! Ось що знайшов я в глечику з водою біля нашого з Марго ліжка… Як бачите, щуреня не втопилося, його спершу хтось убив, проколовши око І двоє засвідчать — хто. Це твоя робота, Аньєс, я знаю.
— Я теж дещо знаю!
— Авжеж. Знаєш усе, крім одного: любов не тікає…
— … Я не бачу тут, Берте, жодного іншого присуду, крім вигнання. Во славу Господа, іменем його! рукодільниця Аньєс…
…………
—… назвали Марк. Нелл така щаслива, це вже третій внучок у неї… Не дивися так на мене, Берте, бо плакатиму…
…………
— … Ні, Ваша Величносте, ця нова лихоманка вимагає лише перестороги, та й то виключно для людей. Святий отець дещо перебільшують, очищення вогнем тут ні до чого. А от хресні ходи, навпаки, небезпечні … Я? в єрєсь? Боже збав, панотче, я просто знаю… Бо хворів…
…………
— … у першому слові маю честь передати ці скромні дари з найширіщими вітаннями від мого пана, а також завірити Вашу Величність, що наш нарід, як і тридцять років тому, докладає всіх зусиль на дотримання Великої Угоди! Маємо також надію на подальше покращення відносин із сусідами прихильними та неприхильними!.. Проте, в другому слові мушу дещо затьмарити собі радість споглядання осяйного лику Вашої Величності, бо йдеться про справу надзвичайну. Мені продовжувати, Ваша Величносте?.. Дякую. Місяць тому …………
— Ти впевнений?
— Так, Ваша Величносте. Справа провадилася як по світському, так і по духовному судоправству, рішення узгоджено. І саме в замку вашої Величності задовго до сих подій сталося декілька схожих випадків. Одного разу зникла дитина, доля її й досі невідома. Скоріш за все вона мертва. Чемність стримує мого язика, Ваша Величносте, але… останки у вигрібній ямі … казан із диявольським варивом… двоє врятованих, несповна розуму від побаченого… На щастя, чудовисько впіймане. Від імені Його Величності щуроля Еца Двісті П’ятого я вимагаю публічного покарання лиходійки. В противному випадку мій пан буде змушений…
…………
— … Марго, не дивися на неї!.. Не дивися їм у обличчя!..........Аньєс!! Заради Господа, що терпів за нас! — кричи!!!...
…………
— … За що, за що?!!.. Господи милостивий!
— А що ти хотіла?!.. Їй пощастило, зрозумій… Втім, уже все одно… Це не Земля, Марго, не Земля!..
— … Земля!...... Берте! Я хочу додому! Зроби що-небудь! Хоч пішки! Хоч на часок!..
…………
— … Марго, ти спиш?.. Я вчора попрохав поради… В декого... Слава Богу, навіть Берту, учню Мерліна Великого є кому дати пораду!.. Одягайся… Налий глечик молока. Ліхтаря не бери…… Не перечепися, тримайся за мене… Стій отут. Бач, віконце хоч і невеличке, а при двох місяцях усе видно… Де молоко?.. Чого ти боїшся, я лише трошки наточу, а руку мені перев’яжеш… ролополшгдпглагдлрплгмрпдождлдлоорпорномд... Аньєс!.. Аньєс!.. Аньєс!.. Тричі ковтнувши, тричі прости мені!..
— … Тричі прощаю, тричі ковтнувши. Наказуй, мій пане.
— Проведи Марго через Незамкнені Двері. За годину маєте повернутися… Марго, я чекатиму. Ти не зможеш піти навіки з Перадору**, але я все одно чекатиму.
— Перадор?!!..
— Авжеж. Я маг Берт Перадорський. А двадцять років тому звався Берт із Краю гіркої води… Шукав, де кінчається асфальт, Марго, де суничні галявини… Бач, знайшов…
………………………………
… темному коридорчику, слідом за Аньєс, Маргарита Петрівна зайшла до кімнати. Аньєс, втрапивши під світло ліхтаря за вікном, засичала, шаснула в темний куток і щось бурчала там, майже злившись зі стіною. При мерехтливій світлотіні неспокійного тополиного гілля Маргарита Петрівна роздивилася своє житло, просочене самотністю. Кривобока софа. Доріжка на журнальному столику, плетена лапатими квітками. Пузатий телевізор. Перекошена «стінка», на скляних поличках замість кришталю — книги, сірі та незнайомі, як і фото на стінах. На більшому фото — усміхнена молода жінка, на плечі в неї гарненьке біле щуреня.
Підійшла до трюмо. Не впізнала себе. Торкнулася дзеркала. «Ти красуня!» — проспівало дзеркало. «Я красуня» — погодилася. Відкрила різьблену гуцульську скриньку. Там лежало і мінилося золотаво-рожевуватим сяйвом грубе намисто з бурштину, що бозна-коли збирала на Балтиці. Збирала сама, а шліфував і низав Алік з паралельного класу… Альбертс. Отой, що зник безвісти влітку вісімдесят четвертого… Наділа намисто, помилувалася собою. Пішла на кухню. Аньєс потекла по стінах слідом за нею.
На кухні довго дивилася, як тече вода. Набрала в жменю. Ковтнула, скривилася — вода була гірка. Кран задеренчав і ледве закрився.
«Пані! — прошепотіла їй на ухо Аньєс — Хтось іде!» — і одразу ж «ділінь!» у двері, і музика з поганенької мобілки… «Such a lovely place, such a lovely place!» — мало не підспівала Маргарита Петрівна. Це ж «Каліфорнія»!.. а слова не ті.
Позаду зашаруділо. Обернулася. Аньєс, затемнивши собою пів-кухні, торсала заклеєні на зиму балконні двері.
«Ділінь-ділінь!.. Маргарито Петрівно!»
— Назар? — прошепотіла Маргарита Петрівна, — Але ж… я вже повернулася! Мала повернутися...
Аньєс зацідила кулаком у скло…
Переляканий Назар вимкнув музику, пхнув незамкнені двері та в два стрибки заскочив у напівтемну кухню. Під ногами захрустіло. Морозний вітер повівав у розбиті балконні двері і в такт отим повівам — «кап!.. кап!...». Назар обернувся, витяг з кишені носовичка, щільніше закрутив кран. Прислухався хвилину, другу… Зіщулившись, навшпиньки побіг до ліфта.
16.10.2008 - 04.08.2012
Переклад російською ТУТ
--------------------------
«Каліфорнія»* — популярна у 70-ті пісня «Hotel California» групи Eagles, а також сучасний український переспів Олега Скрипки.
Перадор** — середньовічний замок, місце дії в популярному радянському мюзиклі «31 червня», що був знятий за однойменною повістю Д. Б. Прістлі.
Коментарі
Дописати коментар