Непогода вирувала зранку

Непогода вирувала зранку,

Нудився під зливою Дніпро.

Ти перечепилася об ямку

На пероні сірого метро.

Я тебе притримав попідруки    

І повів крізь гомінку юрму.

Ти м’яким відсторонилась рухом,   

Помахала весело йому.

Він уже попереду маячив,

Замалим не біг крізь турнікет.

Я його обличчя не побачив,

А лише трояндовий букет.

Я ішов і тихо посміхався.

Вийшли ви удвох, і аж тоді

Налякався, чи не поламався

Мій букет, що ніс я не тобі.

А вагони двиготять поволі,

Клубочиться за Дніпром гроза.

Ранком я везу дітей до школи,

А з роботи чимчикую сам.

Сморідним тунелем свище протяг

І вагони напхані битком.

Я чекаю на останній потяг,

Притискаю ямку каблуком.