Зачудоване мимоволі
Зачудоване мимоволі,
Серце тріпотить
недарма –
Чорним переораним
полем
Знову проминула
зима.
Майорять небесні
сувої
У передквітневому
сні…
Тільки ясени
в одностроях
Не
прокинуться навесні.
Дощ о двадцятій тридцять
Дощ о двадцятій тридцять. Вулиця замовляла. Тихий і запашистий, наче досвітній сон. Винайшли чудасію, щоби зело буяло, Не повівало димом з диких північних зон. Я собі на балконі Київське п’ю медове. Радісні соцмережі ломляться від світлин. Знову отой мотивчик. Нижньомордорська мова. Як же закалібали, лізуть з усіх щілин. Варфоломій Десятий в нагороднім береті, Басом: «Христо Воскрес!» ― і сяють шеврони риз. Матка народить дронів тільки о двадцять третій. А вже о двадцять п’ятій знову на р*соріз. З кожного закапелка линутиме козацька, З темних несплячих вікон вилетять сотні бджіл… Кума вже клонували, чілить собі в Ненацьку. Тільки татухи древні та забагато жил. Робот несе наїдки. Знову козина морда. Чи перепив мастила, чи в калабаню вліз. Вже набрида потроху ця мовчазна погорда. В групі для персоналу пише, що фемініст. Пиво, пікантні чіпси, крилечко динозавра. Відблиски на пів неба – захід...
Коментарі
Дописати коментар