М. Гумільов. "Сонет"

Либонь, я хворий: на душі туман,
Обридло все, і люди й баляндраси,
І королівські маряться алмази,
Скривавлений широкий ятаган.

Ввижається (бігме, це не обман),
Розкосий предок мій, татарин ласий,
Нещадний гун ... я віянням зарази
Охоплений крізь віковий дурман.

Мовчу, томлюся, відступають стіни -
Ген, океан у клоччі білопіннім,
Залито сонцем західним граніт,

І місто з голубими куполами,
З квітучими жасмінними садками,
Ми билися... Я вбитий, навідліт.

Оригінал