Нехай собі солодкої співають

нехай собі солодкої співають

стоятимемо бо степи стоять

всепрощення не буде й не буває

але відплата всякому своя

відплатами отими небо зоране

нехай волають нам своє робить

все крім свободи й слова ілюзорне

всеверемія всежаденна хіть

всесновидіння давнє та хронічне

якби-ж-то тільки знати наперед

що всесвіт є божественно-хтонічний

лише тоненька плівка посеред

а нею із безодні до безодні

місток стежина темінь лісова

поміж словами йдеш неначе зомбі

а зомбі йдуть тобою як слова

чого ж ти серце знову захотіло

слова вони у сяйві та землі

пронизують світи як голка тіло

що зродиться й почине на столі

і метушня оця несамовита

ця мішанина щастя та лайна

деінде прозивається планида

деінде прозивається війна

де гатять буки гуркотять тополі

та осідає на іржі роса

де переритим перебитим полем

повзе непогамована лоза

де повниться чистесеньке озерце

заради того щоб настала мить

коли лоза зачеплена за серце

із місяцем і сонцем гомонить